Оператор ГТС України

ТОВ "Оператор ГТС України" – державна компанія, що є сертифікованим оператором газотранспортної системи України. Забезпечує транспортування природного газу українським споживачам і до країн Європи. Створена для виконання міжнародних зобов’язань щодо відокремлення оператора від вертикально інтегрованих енергетичних структур та підпорядковується Міністерству енергетики України.

Історія компанії "Оператор ГТС України"

ТОВ "Оператор ГТС України" було засновано 4 лютого 2019 року для виконання вимог Закону "Про ринок природного газу" та міжнародних зобов’язань України в межах Енергетичного Співтовариства і Угоди про асоціацію з ЄС. Основою для створення нового оператора стала філія "Оператор ГТС України" АТ "Укртрансгаз".

У червні 2019 року персонал і активи, що відповідали за транспортування газу, були переведені до нового товариства. З цього моменту ОГТСУ фактично почав виконувати функції оператора, забезпечуючи безпечну та ефективну роботу об’єктів магістральних газопроводів.

17 грудня 2019 року Секретаріат Енергетичного Співтовариства ЄС надав позитивний висновок щодо сертифікації компанії.

24 грудня 2019 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) ухвалила рішення про сертифікацію за моделлю ISO та видала ліцензію на транспортування природного газу.

З 1 січня 2020 року ТОВ "ОГТСУ" офіційно розпочало діяльність як незалежний оператор. 100% частки у статутному капіталі компанії було передано державній компанії АТ "Магістральні газопроводи України", що означало повне відокремлення від групи "Нафтогаз".

27 жовтня 2023 року, в рамках корпоративної реформи, частку компанії передано у власність Міністерства енергетики України.

31 жовтня 2023 року сформовано Наглядову раду, а 6 червня 2024 року – дирекцію як колегіальний виконавчий орган.

Коротка історія газотранспортної системи України. В історичному контексті газотранспортна система України є складним інженерним об’єктом і важливою складовою колишньої Єдиної системи газопостачання Радянського Союзу. Її формування розпочалося ще на початку ХХ століття, коли на території Західної України було вперше виявлено природний газ.

У 1924 році збудовано перший газопровід Дашава – Стрий, що вважається початком газової промисловості України. У 1948 році введено в експлуатацію газопровід "Дашава – Київ" – дату, яку вважають заснуванням ГТС України. Його пропускна здатність становила близько 2 млрд куб. м на рік, і це був найпотужніший газопровід Європи.

У 1951 році газопровід подовжили до Москви, а в 1956 році спорудили "Шебелинка – Харків". У 1957–1963 роках збудовано мережу "Шебелинка – Дніпропетровськ (зараз Дніпро) – Одеса" з відгалуженнями до Запоріжжя, Миколаєва і Херсона. У 1960 році завершено будівництво "Шебелинка – Брянськ", який забезпечив постачання газу до Росії.

Активна фаза розвитку ГТС припала на 1960–70-ті роки. У 1967 році введено в дію магістраль "Долина – Ужгород – Західний кордон" ("Братство"), через яку український і російський газ почали надходити до Центральної та Західної Європи.

У 1970–80-х роках розпочалося будівництво трансконтинентальних магістралей:
"Союз" (1975–1979) – з’єднав Оренбурзьке родовище з Європою, побудований спільно з Болгарією, Угорщиною, НДР, Польщею та Чехословаччиною.

"Уренгой – Помари – Ужгород" (1982–1984) – з’єднав Уренгойське газове родовище та газові родовища півночі Західного Сибіру з Ужгородом та кінцевими споживачами Центральної та Західної Європи.

"Прогрес" ("Ямбург – Західний кордон") – введено в експлуатацію у 1986 році.

У середині 1980-х років створювали систему трубопроводів для постачання сибірського газу на Балкани. Ключовими маршрутами стали "Єлець – Кременчук – Кривий Ріг" (1986), "Кременчук – Ананьїв – Ізмаїл" і "Шебелинка – Кривий Ріг – Ізмаїл".

Подальше розширення відбулося наприкінці XX століття: у 1999 році запущено газопровід "Хуст – Сату-Маре", у 2000 році – "Джанкой – Феодосія – Керч" на території Автономної Республіки Крим.

Сьогодні українська ГТС – це єдиний технологічний комплекс, що забезпечує транспортування природного газу в межах країни та його транзит до Європи.

Умовно її можна поділити на:

• Західний транзитний коридор (газопроводи "Союз", "Уренгой – Помари – Ужгород", "Прогрес");
• Південний транзитний коридор (газопроводи "Єлець – Кременчук – Кривий Ріг", "Шебелинка – Диканька – Кривий-Ріг – Ізмаїл", "Ананьїв – Тирасполь – Ізмаїл", "Кременчук – Ананьїв (АБ)", "Роздільна – Ізмаїл").

За масштабами ГТС України – друга в Європі. Вона інтегрована з системами Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії та Молдови. Загальна довжина газопроводів зросла з 11,5 тис км у 1970 році до вже майже 30 тис км у 1990-му.

07.11.2025 р.