Івана Купала

Івана Купала - традиційне східнослов'янське свято, яке відзначають у ніч перед 24 червня. Збігається з церковним святом Різдва Іоанна Предтечі. Душею свята є очищення за допомогою вогню і води - найдавніша форма магічних дій. Одне з чотирьох головних свят сонячного календаря.

Наші предки святкували Івана Купала 20-22 червня, під час літнього сонцестояння. Свято відбувалося в період, коли сонце приходило до зеніту - найвище здіймалося над землею, давало найбільше тепла і світла, проявляло свою вищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Уся рослинність досягала свого апогею, усе стрімко зростало, розквітало, множилося, тішилося життям.

Свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця - Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця - Ярила. У цей час небесне світило перебуває в куполі - найвищій небесній точці, тому дні тоді довгі, а ночі - короткі. Рослинний і тваринний світ отримує більше тепла і світла, дозрівають зерна і плоди.

У зв'язку із запровадженням григоріанського календаря у 1918 році в УНР, але не на рівні Православної церкви в Україні, до 2024 року свято за християнською прив'язкою припадало у XX-XXI ст. на ніч 7 липня, що відставало значно далі від справжнього сонцестояння, яке відбувається 22, 21 або 20 червня. Після проведення реформи церковного календаря у 2023 році українці знову відзначатимуть Івана Купала з 2024 року в ніч із 23 на 24 червня.

Назва свята. Назва "Іван Купала" має народно-християнське походження і є слов'янським варіантом імені Іоанн Хреститель (грец. Ιωάνννης ο Βαπτιστής). Оскільки βαπτιστής, "баптистис" - епітет Іоанна, буквально перекладається як "купальник, занурювач", у народі його звали Іваном Купалою. Така назва свята була зумовлена і слов'янськими уявленнями: купання означає ритуальне обмивання, очищення, яке здійснювалося у відкритих водоймах.

Свято Івана Купала: традиції, обряди, прикмети, звичаї та замовляння. Святкування починається переважно біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів, і перед заходом сонця збираються біля річок.

Часто молодь запрошувала музикантів, які грають на народних інструментах, на скрипці, цимбалах, сопілці.

Головні атрибути свята - це Купало і Марена (Марена, Мара, Марина). За слов'янськими міфами Марена - зимове божество, яке морить землю холоднечею, а людину хворобами та голодом. Але в народі, зокрема на Слобожанщині, її вважали старшою русалкою.

Святкування починалося з виготовлення опудала головних персонажів свята - Івана Купала та Марени. Так, на Поділлі та Волині роблять Купала з гілки верби і прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало виготовляють із соломи, прикрашають його стрічечками та намистом, в інших замість солом'яного опудала садять дитину, яка грає роль Івана Купала. На Київщині та Одещині його виготовляють із гілок будь-якого дерева.

Опудало Марени роблять у різних регіонах України залежно від традицій, які там склалися. На Полтавщині, наприклад, його виготовляють із гілок чорноклена, вишні, соломи. На Слобожанщині - з гілок чорноклена і трави.

Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала та Марени і співають пісні. Основна тема цих хороводів - кохання. Чоловіки і жінки також сходяться на це видовище, але в співі участі не беруть.

Існують свідчення про обрядове дерево. Дерево прикрашали стрічками, квітами та вінками; воно уособлювало рослинність у період літа й очікування від неї щедрих плодів восени.

Обов'язково розпалюють велике багаття, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або парами.

Купальське багаття, згідно з переказами, має велику магічну силу. Через нього стрибають усі, проходячи, таким чином, своєрідний ритуал очищення. Тому вважалося, що коли дівчина і хлопець, які кохають одне одного, взявшись за руки, стрибають у парі через вогнище, і їхні руки залишаються з'єднаними, то вони, одружившись, усе життя проживуть разом.

Після утоплення Марени (іноді топили Купалу) дівчата біжать від хлопців до води, щоб ворожити. Вони беруть свічки, запалюють їх і, прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата йдуть уздовж річки і співають.

Часто хлопці намагаються зловити вінки. Пари заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітають яскраву свічку або велику квітку. Якщо хлопцеві вдається спіймати вінок коханої, діставшись до нього, вплав або на човні, це вважається доброю прикметою для їхньої подальшої спільної долі.

Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре і гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, - то ще сидітиме в дівках, а як потоне - заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок попливе далеко і приліпиться до якогось берега, то значить, що в тій стороні живе її суджений.

На Полтавщині пущений на воду вінок приймає наречений дівчини, який хоче з нею одружитися.

За народним повір'ям, вінки, в яких дівчата беруть участь у святкуванні, наділені цілющою силою. Тому й закидали їх через голову на дах будинку, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.

Існує повір'я про цвіт папороті, який нібито з'являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої в році ночі на Івана Купала. Отримати цю квітку доволі важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страшні народні перекази про її витівки використав в оповіданні "Вечір напередодні Івана Купала" Микола Гоголь. Той, хто має колір папороті, може розуміти мову будь-якої істоти, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева і тихо розмовляють між собою.

Фото: iStock/Global Images Ukraine