Тимощук Анатолій

Анатолій Олександрович Тимощук – футболіст, півзахисник. З 2017 року – помічник головного тренера російського ФК «Зеніт».

З 7 січня 2023 року перебуває під санкціями РНБО за антиукраїнську діяльність та позбавлений усіх нагород.

Місце народження. Освіта. Народився в Луцьку. Випускник футбольної школи луцького клубу "Волинь" (тренер – В.Байсарович) та київського спортінтернату (нападник, пізніше – опорний півзахисник).

Кар'єра. Амплуа – півзахисник. Зріст – 181 см, вага – 70 кг.

Виступав за юнацьку та молодіжну збірні України. З 2000 року виступав за національну збірну України (1 гол у 64 матчах), п'ять разів обирався капітаном команди. Учасник фінального турніру Чемпіонату світу 2006 року у Німеччині.

З 1995 виступав за клуб "Волинь" (Луцьк). Провів 62 матчі, забив вісім голів.

У 1998 році перейшов у ФК "Шахтар" (Донецьк). За цей клуб провів 57 матчів у єврокубках, забив один гол. У розіграші Кубка України провів 45 матчів, забив один гол. У чемпіонатах України – 227 матчів (32 голи).

З лютого 2007 по червень 2009 року - гравець російського клубу "Зеніт" (Санкт-Петербург), капітан команди.

У 2009 р. підписав контракт із ФК "Баварія" (Мюнхен).

На початку червня 2013 року Тимощук повернувся до "Зеніту", уклав угоду на два роки.

На початку липня 2015 року перейшов до клубу "Кайрат" з Казахстану. Договір було розраховано на 1,5 року. 12 липня 2015 року у своєму першому матчі проти клубу "Кайсар" вийшов з капітанською пов'язкою.

10 лютого 2017 року стало відомо, що Тимощук завершив кар'єру футболіста.

Кар'єра у збірній України. З моменту свого дебюту у 2000 році Тимощук став одним із ключових гравців національної збірної України. Вперше за збірну України зіграв 26 квітня 2000 року у товариській грі проти Болгарії – 1:0. Став віцекапітаном. Грав у фінальній частині чемпіонату світу з футболу 2006 у Німеччині, вийшов із командою до чвертьфіналу та посів 5—8 місце.

Є рекордсменом за кількістю зіграних матчів за збірну: 144 (на другому місці Андрій Шевченко: 111; в решти гравців — менше ніж 100 ігор).

Забив за збірну 4 м'ячі. У 2016 році ухвалив рішення завершити виступи у збірній.

Тренерська кар'єра. 10 лютого 2017 року Тимощук отримав тренерську ліцензію класу PRO. 6 березня 2017 року став асистентом головного тренера "Зеніту" (Санкт-Петербург, Росія) Мірчі Луческу, підписавши контракт на 2 роки.

Досягнення. 1999 – віцечемпіон України.

2000 – віцечемпіон України.

2001 – віцечемпіон України, володар Кубка України.

2002 – чемпіон України, володар Кубка України, найкращий гравець Чемпіонату України.

2003 – віцечемпіон України.

2004 – віцечемпіон України, володар Кубка України.

2005 – чемпіон України, володар Суперкубка України.

2006 – чемпіон України, найкращий гравець Чемпіонату України.

2007 – чемпіон Росії, найкращий гравець російської Прем'єр-ліги. Нагороджений українським орденом "За мужність" III ступеня.

2008 - володар Суперкубка Росії, володар Кубка УЄФА - 2007/2008, нагороджений почесним званням "Заслужений працівник фізичної культури та спорту України", володар Суперкубка УЄФА.

У складі мюнхенської "Баварії" дворазовий чемпіон Німеччини, дворазовий володар Кубка Німеччини та дворазовий володар Суперкубка Німеччини, переможець Ліги чемпіонів УЄФА.

З "Кайратом" Тимощук став дворазовим віцечемпіоном Казахстану (2015, 2016), виграв Кубок та Суперкубок Казахстану.

Громадянська позиція. Під час російського вторгнення до України 2022 року Тимощук працював помічником тренера російського "Зеніту". На відміну від інших українських гравців та тренерів, він не звільнився з посади і не залишив Росію. 11 березня 2022 року УАФ позбавила Тимощука тренерської ліцензії рівня Pro, всіх державних нагород, національних футбольних титулів (чемпіона України, володаря Кубка та Суперкубка), та виключила гравця з офіційного реєстру гравців збірних команд.

Сім'я. Був одружений на Надії Навроцькій (з 2009 до 2016), з якою має двох дочок-близнюків Ноа та Міа (нар. 2010).

Одружився вдруге у Санкт-Петербурзі. Дружина – Анастасія Клімова, PR-художниця, у шлюбі з якою народилося дві доньки.

Також є хрещеним батьком старшої дочки Андрія Вороніна – Марії.

26.02.2024 р.