RU

Нетаньягу Беньямін

Прем'єр-міністр Ізраїлю

Нетаньяху Беньямін

Беньямін Нетаньягу - прем'єр-міністр Ізраїлю з 29 грудня 2022 року, до цього обіймав посаду в 1996-1999 і 2009-2021 роках. Лідер політичної партії "Лікуд" (1993-1999, з 2005). Має найбільший термін перебування на посаді прем'єр-міністра в історії держави Ізраїль (більше 15 років).

У різні роки обіймав високі посади в декількох урядах - міністр оборони (2018-2019, одночасно з головою уряду), міністра юстиції (1996), фінансів (2003-2005), закордонних справ (2002-2003), будівництва (1996-1999, науки культури і спорту (1996-1997), зв'язку (2014-2017), міністра діаспори (2019-2020) та міністра по справах релігій Ізраїлю (1996).

Місце народження. Освіта. Служба в армії. Беньямін (Бібі) Нетаньягу народився 21 жовтня 1949 року в Тель-Авіві в сім'ї професора історії та особистого секретаря Зеєва Жаботинського Бенціона Нетаньягу (Мілейковського), сина вихідців з Білорусії, та Цілі Нетаньягу (Сегаль). Беньямін – їхній другий син. Наприкінці 1950-х та у 1960-ті рр. його сім'я поперемінно проживала в Ізраїлі та США, де викладав Бенціон Нетаньягу. Там же Беньямін закінчив середню школу. Після закінчення навчання у 1967 році, Нетаньягу повертається до Ізраїлю для проходження термінової служби в Армії оборони Ізраїлю.

Служив у елітному диверсійно-розвідувальному підрозділі Сайєрет Маткаль. Брав участь у кількох бойових операціях на території ворожих країн, у тому числі в рейді на аеропорт Бейрута, та у битві при Карамі. Двічі було поранено, зокрема під час операції зі звільнення захопленого палестинськими терористами літака авіакомпанії "Сабена" 9 травня 1972 року.

Закінчивши службу в 1972 році у званні капітана, він повернувся до США для здобуття вищої освіти. У 1975 році Нетаньягу здобув ступінь бакалавра в галузі архітектури в Массачусетському технологічному інституті (MIT), в 1977 році - ступінь магістра менеджменту в MIT Sloan школі менеджменту, а потім вивчав політологію в Гарвардському університеті та MIT. Під час навчання Нетаньягу працював у Бостонській консалтинговій групі.

Після початку війни Судного дня (1973) Нетаньягу перервав навчання і взяв участь у бойових діях у районі Суецького каналу та на Голанських висотах.

Кар'єра. Після закінчення 1977 року навчання Нетаньягу повертається до Ізраїлю. У 1976-1982 роках Нетаньягу працював у сфері приватного бізнесу. Спочатку він входив до групи радників з міжнародних питань компанії Boston Consulting Group, а потім був членом ради директорів ізраїльської фірми "Рим таасійот ЛТД".

Політична кар'єра. У 1979 та 1984 роках з ініціативи Нетаньягу було організовано дві міжнародні конференції з проблем боротьби з терором. У 1982 Беньямін Нетаньягу був призначений на посаду голови політичного відділу посольства Ізраїлю в США, а з 1984 протягом чотирьох років обіймав посаду представника Ізраїлю в Організації Об'єднаних Націй.

Після повернення до Ізраїлю в 1988 Беньямін Нетаньягу був обраний депутатом Кнесету від партії "Лікуд". Прем'єр-міністр Ізраїлю Іцхак Шамір призначає його заступником міністра закордонних справ Ізраїлю.

У 1992 році лідер "Лікуда" Іцхак Шамір подає у відставку після того, як партія програє на виборах. На праймеріз Нетаньягу вдається стати лідером партії, здобувши перемогу над Бені Бегіном, сином колишнього прем'єра Менахема Бегіна, та Давидом Леві. Спочатку на вибори глави "Лікуда" балотувався і Аріель Шарон, але він зняв кандидатуру через непопулярність у партії. 1993 року Нетаньягу також стає лідером опозиції в Кнесеті. У 1993 році він виступив проти після підписання угод в Осло, звинуватив уряд Партії праці на чолі з Іцхаком Рабином у відсутності жорсткої позиції щодо арабського тероризму. Партія Лікуд також виступила проти виведення ізраїльських військ із Сектору Гази та Західного берега річки Йордан.

У 1993 році Нетаньяху був обраний головою партії "Лікуд" і очолив парламентську опозицію. 1996 року в Ізраїлі вперше в історії держави було проведено прямі вибори прем'єр-міністра. У травні 1996 року він переміг на виборах глави уряду та став прем'єр-міністром Ізраїлю. Нетаньягу став наймолодшим прем'єр-міністром за всю історію Ізраїлю.

Уклав з палестинцями угоду про Хеврон 11 листопада 1997 року, у межах якого передав їм більшість (97%) міста. У 1998 році за посередництва президента США Білла Клінтона уклав з Ясіром Арафатом угоди Вай Плантейшн (Wye Plantation Agreement), згідно з якими палестинці отримали 13% територій Іудеї та Самарії (зона А), у тому числі райони, прилеглі до палестинських міст та райони з масивним палестинським населенням. Відкрив у 1996 році тунель Хасмонєїв, що призвело до серії зіткнень із палестинцями.

В економічній сфері прем'єр-міністр Нетаньягу проводив політику лібералізації, яка торкнулася насамперед валютної сфери. У роки його перебування на посаді глави уряду було проведено приватизацію державних концернів, а також суттєво скоротився бюджетний дефіцит.

У 1999 програв дострокові вибори Ехуду Бараку і оголосив про свій вихід із політики. Після завершення прем'єрської каденції Нетаньягу працював на посаді радника низки великих фірм у сфері високих технологій, а також часто запрошувався як лектор на різні міжнародні форуми.

У 2001 році відмовився від участі у прямих виборах прем'єр-міністра через відмову Кнесету саморозпуститися. 2002 року Нетаньягу повернувся до політичної діяльності. Оголосив про своє повернення до політики напередодні виборів, але програв Аріелю Шарону у виборах глави "Лікуда". Шарон призначив Нетаньягу міністром закордонних справ у 2002 році, а потім після виборів у 2003 році – міністром фінансів. На посаді міністра фінансів Нетаньягу продовжив зміцнення приватного сектору за рахунок державного. Фінансова політика Нетаньягу полягала у скороченні державних витрат, зниженні податків, урізанні соціальних виплат та руйнуванні монополій. Також Нетаньягу провів пенсійну реформу. Реформи мали велике значення для банківської системи країни та призвели до зростання ВВП. Економічна політика Нетаньягу призвела до припинення економічного спаду, скорочення безробіття та збільшення зростання економіки.

У серпні 2005 року, напередодні початку виконання плану розмежування, Нетаньягу на знак протесту залишив уряд і став на чолі внутрішньопартійної опозиції. У вересні 2005 року Шарон із групою прихильників виходить із "Лікуда" і створює нову партію "Кадіма". На виборах лідера "Лікуда" у листопаді Нетаньягу легко здобуває перемогу і знову стає лідером партії та кандидатом на посаду прем'єр-міністра від неї. У березні 2006 року партія "Лікуд" отримує лише 12 місць на виборах до парламенту і відмовляється вступити до коаліції Ехуда Ольмерта. Після формування уряду Нетаньягу став лідером опозиції.

17 вересня 2008 року пройшли внутрішні вибори в партії "Кадіма", головою партії було обрано Ципі Лівні. У зв'язку з цим чинний голова партії "Кадіма" та прем'єр-міністр Ізраїлю Ехуд Ольмерт подав у відставку. Після того, як Ольмерт подав у відставку президент Ізраїлю Шимон Перес оголосив про дострокові вибори в кнесет.

На парламентських виборах 10 лютого 2009 року партія "Лікуд", яку очолює Нетаньягу, посіла 2-е місце після "Кадіми", отримавши 27 місць у парламенті. Однак, з огляду на те, що "Кадіма" отримала всього на 1 місце більше, а дієздатну коаліцію "Кадіме" створити не вдалося, президент Ізраїлю Шимон Перес 20 лютого доручив Нетаньягу сформувати уряд. Нетаньягу запропонував Ципі Лівні увійти до уряду національної єдності. Головною причиною незгоди Лівні увійти в уряд стала відмова Нетаньягу включити формулу "Дві держави для двох народів" до основних документів уряду. Уряд, який створив Нетаньягу, став одним із найбільших в історії Ізраїлю і включає 30 міністрів та 9 заступників міністрів від партій: "Лікуд", "Наш дім Ізраїль", "Авода", "Шас", "Мафдаль" та "Єврейство Тори".

На початку березня 2009 року, в ході формування нового уряду, Ізраїль відвідала Хілларі Клінтон, вперше як держсекретар адміністрація Барака Обами, обраної наприкінці 2008 року. У ході свого візиту Клінтон засудила знесення незаконно збудованих арабами будинків у Східному Єрусалимі, назвавши подібні кроки "некорисними". Попри розбіжності між Клінтон, що висловилася за якнайшвидше створення палестинської держави, і коаліції Нетаньягу, що формувалась, виступала проти "надання ПНА статусу незалежної держави на цей час", Клінтон зазначила, що "США працюватимуть з будь-яким урядом, який представляє демократичну волю народу Ізраїлю".

Незабаром після складання присяги новий ізраїльський уряд зіткнувся з вимогою президента США Барака Обами про врегулювання конфлікту протягом 2 років. 21 червня Нетаньягу виступив зі своїм планом близькосхідного врегулювання, в рамках якого висловив згоду на створення палестинської держави з обмеженими правами та у разі визнання палестинцями Ізраїлю як національного дому єврейського народу та отримання гарантій безпеки Ізраїлю, зокрема міжнародних. Адміністрація Обами неодноразово чинила тиск на Ізраїль, з метою припинити будівництво та розширення ізраїльських поселень на Західному березі річки Йордан. Також Нетаньягу неодноразово зустрічався з американським спецпосланцем з питань мирного врегулювання на Близькому Сході Джорджем Мітчеллом, який закликав Ізраїль до нових переговорів, попри відмову палестинців на їхнє відновлення та негативну реакцію ізраїльського суспільства у відповідь на теракти.

17 березня 2015 року відбулися позачергові парламентські вибори, на яких партія "Лікуд" під керівництвом Беньяміна Нетаньягу отримала тридцять мандатів. Нетаньяху посідає друге місце за тривалістю перебування на посаді прем'єр-міністра в історії Ізраїлю.

14 листопада 2018 року міністр оборони Авігдор Ліберман подав у відставку, після чого 18 листопада Нетаньяху заявив, що вступив на посаду міністра оборони країни.

17 травня 2020 року Кнесет проголосував про довіру новому уряду, який очолять чинний прем'єр, лідер партії Лікуд Беньямін Нетаньягу та лідер опозиційної партії Кахоль Лаван Беньямін Ганц. Вони змінюватимуть один одного на основі ротації, Нетаньягу має передати Ганцю повноваження прем'єра 17 листопада 2021 року. Ганц отримає можливість сформувати новий склад Кабміну.

13 червня 2021 року Кнесет затвердив новий уряд, до якого вперше за 12 років не увійшла партія Нетаньягу - "Лікуд", пост прем'єра обійняв Нафталі Беннет.

1 листопада 2022 року в Ізраїлі відбулися позачергові вибори до Кнесету. На виборах найбільше голосів (32 мандати зі 120) отримав список партії "Лікуд" на чолі з Беньяміном Нетаньягу.

29 грудня 2022 року Кнесет проголосував за довіру уряду, створеному Нетаньягу.

Сім'я. Беньямін Нетаньягу був одружений тричі. Свою першу дружину Міріам (Міки) Вейцман (нині Харан) він зустрів під час роботи у Бостоні (США), від першого шлюбу має дочку (Ноа). У 1982 році одружився вдруге, з Флор Кейтс. 1991 року Нетаньягу одружується втретє на Сарі Бен-Арці, дочці відомого ізраїльського педагога Шмуеля Бен-Арці. Сара, за освітою психолог і працює в службі психологічної підтримки в Єрусалимі. Від третього шлюбу у Нетаньягу двоє дітей: сини Яїр та Авнер.

Його старший брат, Йонатан (Йоні) Нетаньягу, національний герой Ізраїлю, загинув під час операції зі звільнення ізраїльських заручників в Ентеббі. Молодший брат д-р Ідо Нетаньягу – лікар-радіолог та письменник. Дідом Беньяміна був російський рабин, проповідник сіонізму, Нетан (Нетаньягу) Мілейковський.

Публікації. Статті на політичні теми, написані Беньяміном Нетаньягу, друкувалися в таких виданнях як "Нью-Йорк Таймс", "Вашингтон Пост", "Los Angeles Times", "Ле Монд", тижневики "Тайм" та багато інших. Автор кількох книг на політичні теми.

19.09.2023 р.

Свята сьогодні
Сьогодні 28 Травня 2024г (Вт):