Лобановський Валерій

Валерій Васильович Лобановський – український футболіст та футбольний тренер. Наставник ФК "Динамо" (Київ) (1973-1982, 1984-1990, 1996-2002), на чолі якого двічі вигравав Кубок володарів кубків УЄФА. Тричі був наставником збірної СРСР, з якою став віцечемпіоном Європи 1988 року. Тренер збірної України (2000–2001). Один із найтитулованіших тренерів в історії світового футболу. Майстер спорту СРСР, заслужений тренер СРСР та України. Герой України (2002, посмертно).

Місце народження. Освіта. Народився у Києві в сім'ї працівника мельзаводу та домогосподарки. Закінчив зі срібною медаллю середню школу та Київський політехнічний інститут. 

Кар'єра гравця. Амплуа - лівий крайній та центральний нападник. Починав грати у столичній ДЮСШ, потім – у Футбольній школі молоді (ФШМ). Виступав за команди "Динамо" (Київ) – 1957-1964 рр., "Чорноморець" (Одеса) – 1965-1966 рр., "Шахтар" (Донецьк) – 1967-1968 рр.

У чемпіонатах СРСР провів 258 матчів, забив 71 гол. Чемпіон СРСР 1961 року, срібний призер чемпіонату СРСР 1960-го, володар Кубка СРСР 1964 року.

За збірну СРСР провів два матчі, за олімпійську збірну СРСР – сім матчів, забив один м'яч. Двічі входив до списку 33 найкращих гравців СРСР.

Один із найкращих форвардів СРСР першої половини 1960-х. Індивідуально сильний, відмінно володів дриблінгом зі зміною ритму і напрямку руху. Володів прицільним ударом з лівої ноги, вміло грав головою. Увійшов в історію радянського футболу як блискучий виконавець кутових ударів. Підкручений м'яч, описавши в повітрі широку дугу, нерідко потрапляв у ворота без чиєї-небудь допомоги. Особливо добре знаходив спільну мову на полі з Олегом Базилевичем і Валентином Трояновським.

Кар'єра наставника. Як головний тренер Валерій Лобановський очолював команди:

- "Дніпро" (Дніпро) - 1969-1973 рр. (1971-го вивів команду до вищої ліги);

-"Динамо" (Київ) - 1974-1982 рр., 1984-1990 рр., 1996 - травень 2002 (5-кратний чемпіон України (1997, 1998, 1999, 2000, 2001 рр.), 3-кратний володар Кубка (1998, 1999, 2000 рр.), 8-кратний чемпіон СРСР (1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986, 1990 рр.), 6-кратний володар Кубка СРСР (1974, 1974 1987, 1990 рр.), володар Кубка Кубків 1975, 1986 р., Суперкубка УЄФА 1975-го).

Очолював збірну СРСР у 1975-1976 рр., 1982-1983 рр., 1986-1990 рр. У тому числі - на чемпіонатах світу 1982 (разом із Костянтином Бесковим та Нодаром Ахалкаці), 1986 та 1990 рр. Під керівництвом Валерія Лобановського збірна СРСР ставала бронзовим призером Олімпійських Ігор 1976-го та срібним призером чемпіонату Європи 1988-го. Усього – 77 матчів (42 перемоги, 19 нічиїх, 16 поразок).

Тренував збірні ОАЕ (1990-1993 рр.) та Кувейту (1994-1996 рр., третє місце на Азійських іграх).

З січня 1998 по грудень 2001 року – головний тренер збірної України.

Найбільший тренер-практик, який домігся видатних досягнень не тільки у всесоюзних змаганнях у роки СРСР, а й на міжнародній арені. Один із найавторитетніших фахівців у світовому футболі. У ньому вдало поєднувалися тренерський талант і великі організаторські здібності.

Валерій Лобановський впровадив у практику передові досягнення спортивної науки (метод інтервального тренування), реалізував принципи так званого "системного футболу", основу якого становлять універсалізм футболістів і найвища інтенсифікація гри, розробив довготривалу програму добору та підготовки молодих футболістів з урахуванням модельних характеристик.

"Динамо" зразка середини 1970-х здійснило переворот у свідомості багатьох великих тренерів. Марчело Ліппі одного разу зізнався, що багато чого навчився у Лобановського, Енцо Беарзот захоплювався командою українського тренера, Фабіо Капелло конспектував тонкощі тренувального процесу під його керівництвом.

Регалії. Нагороджений орденами "Знак пошани" (1971), Трудового червоного прапора (1987), Кавалер Рубінового ордена УЄФА "За заслуги". Герой України (посмертно). Його ім'ям названо київський стадіон "Динамо".

Смерть. Валерій Лобановський помер 13 травня 2002 року. 7 травня у Запоріжжі у тренера під час матчу "Динамо" з місцевим "Металургом" стався інсульт, від наслідків якого він помер через п'ять днів.

13.05.2002 р.