В'ятрович Володимир

Володимир Михайлович В'ятрович – вчений-історик, публіцист, дослідник історії визвольного руху, громадський діяч. Кандидат історичних наук, голова Українського інституту національної пам'яті (2014–2019). Народний депутат України у Верховній Раді IX скликання від партії Європейська солідарність.

Місце народження. Освіта. Народився у Львові 7 червня 1977 року. У 1994-1999 – навчався на історичному факультеті Львівського університету (спеціальність – історія України). У 2004 р. захистив кандидатську дисертацію "Закордонні рейди УПА в контексті реалізації антитоталітарної національно-демократичної революції народів Центрально-Східної Європи".

Кар'єра. Листопад 2002 – березень 2008 – директор "Центру досліджень визвольного руху" (Львів).

2004 року був членом львівської молодіжної опозиційної групи "Опір Молоді". Пізніше разом з іншими активістами організації увійшов до громадської організації "Чорна Пора".

2005-2006 – викладач в Українському католицькому університеті. Автор першого в Україні навчального курсу для вищої школи "Український визвольний рух 1920-50-х років" для студентів історичних факультетів Українського католицького університету та Львівського національного університету ім. Івана Франка.

Серпень 2005 – грудень 2007 – науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України.

Травень 2007 – січень 2008 – представник Українського інституту національної пам'яті у Львівській області.

2008 – науковий консультант міжнародного проєкту "Україна пам'ятає, світ визнає", присвяченого популяризації та міжнародному лобіюванню визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом.

Січень – жовтень 2008 – начальник архівного відділу Українського інституту національної пам'яті.

Січень – жовтень 2008 – радник з науково-дослідної роботи голови СБУ.

Жовтень 2008 – березень 2010 – директор галузевого державного архіву Служби безпеки України в Києві.

З жовтня 2009 року - член Наглядової ради Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "В'язниця на Лонцького".

З березня 2008 року - голова вченої ради "Центру досліджень визвольного руху".

У 2010–2011 працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету.

У березні 2014 року призначений директором Українського інституту національної пам'яті.

Редактор книги "Стінний Бурлак" (Львів, 2000), один із авторів та відповідальний редактор виставки "Українська Повстанська Армія. Історія непокорених" (Львів, 2007).

У 2013-2014 роках активний учасник Громадянського сектора Євромайдану.

Брав участь у дострокових парламентських виборах 2019 року від партії Європейська солідарність, проте його місце у списку (№25) виявилося непрохідним.

18 вересня 2019 року залишив посаду директора Українського інституту національної пам'яті.

14 листопада 2019 року Центральна виборча комісія визнала Володимира В'ятровича обраним народним депутатом за партійним списком Європейської солідарності під 25-м номером.

Критика. Деякі українські, російські, польські та американські історики критикують праці Володимира В'ятровича, звинувачуючи його в політичній ангажованості при висвітленні дій ОУН та УПА, при цьому звинувачують автора у використанні риторики та ігноруванні фактів, хоча іноді наводять абсурдні факти, які не відповідають дійсності.

Автор книг. "Сотенний "Бурлака"" (2000), "Рейди УПА теренами Чехословаччини" (2001), "Ставлення ОУН до євреїв: формування позиції на тлі катастрофи" (2006), "Друга польсько-українська війна. 1942–1947" (2011, 2012), "Історія з грифом "Секретно"" (2011), "Історія з грифом "Секретно". Нові сюжети" (2012), "За лаштунками "Волині-43". Невідома польсько-українська війна" (2016); співавтор "Армія безсмертних. Повстанські світлини" (2002),  "Українська Повстанська Армія. Історія нескорених" (2007, 2008, 2011), "Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів" (2012); редактор наукового журналу "Український визвольний рух" (2003–2008); упорядник збірника "Польсько-українські стосунки в 1942–1947 роках в документах ОУН та УПА" (2011).

Нагороди. Нагороджений Хрестом Івана Мазепи (25 грудня 2009 року). Лауреат премії імені Василя Стуса (2012) - за розкриття таємниць архівів радянської спецслужби від ЧК до КДБ та актуальну публіцистичну роботу "Історія з грифом "Секретно". Лауреат літературної премії ім. Івана Кошелівця за дослідження "Про українсько-єврейську співпрацю" Україну" (2008). Лауреат Книжкового рейтингу Національної спілки письменників України (2012).

Сім'я. Одружений. Син Юрій (2016 р. н.).

10.05.2024 р.