Міжнародний день Червоного Хреста та Червоного Півмісяця

Міжнародний день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця - міжнародний день, який відзначають щорічно 8 травня, вшановуючи принципи Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.

Історія свята. Відзначається щорічно 8 травня в день народження засновника міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця швейцарця Анрі Дюнана (1828-1910 рр.). За свою працю і внесок в ім'я ідеалів гуманності у 1901 році його було нагороджено Нобелівською премією миру, зокрема, за рішення про створення Міжнародного комітету Червоного Хреста у 1863 році, яке було ухвалене ним у битві під Сольферіно у 1859 році.

Сьогодні Міжнародний комітет Червоного Хреста має постійні представництва в 60 країнах і здійснює свою діяльність у понад 80 країнах світу. Його персонал налічує понад 12 000 осіб. Штаб-квартира комітету розташована в Женеві. Його діяльність відзначена трьома Нобелівськими преміями миру - у 1917, 1944 і 1963 рр.

Міжнародний комітет Червоного Хреста стоїть біля витоків Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, відомого як Міжнародний Червоний Хрест (МКЧХ). Слід зазначити, що у 1906 році в Османській імперії з'явилася благодійна організація Червоний Півмісяць, аналог Червоного Хреста в мусульманських країнах. У наш час Червоний Хрест і Червоний Півмісяць на білому полі належать до числа небагатьох знаків, які легко впізнають люди в усьому світі. Використання цих емблем регулюється Женевськими конвенціями 1949 року, додатковими протоколами до них 1977 року, а також внутрішнім законодавством кожної держави.

Історія. Анрі Дюнан став свідком подій 24 червня 1859 року, коли внаслідок кривавої битви між австрійською та французькою арміями було вбито і поранено десятки тисяч людей. В історичній довідці на офіційному сайті Міжнародного комітету Червоного Хреста так описуються події того дня: "Того самого дня неподалік від містечка Сольферіно на півночі Італії розпочався кривавий бій, яких Європа не знала з дня Ватерлоо. Дюнан перебуває зовсім поруч. Зі свого екіпажу, що мчить дорогами Ломбардії, він чітко чує звуки канонади. Лише за кілька хвилин йому судилося побачити те, що докорінно змінить усе його життя.

Згущуються сутінки. Дюнан добирається до Кастильоне. У містечку панують сум'яття і плутанина, воно все заповнене солдатами, пораненими в страшній битві. Дев'ять тисяч людей лежать на вулицях, площах, у церквах. Ось вона - зустріч із жахами війни, раптова і жорстока.

Приголомшений Дюнан виходить з екіпажу. Обійшовши все місто, він підіймається дорогою, що веде до головної церкви - К'єза Маджоре. Уздовж усього схилу, по жолобу, призначеному для стоку дощової води, безперервним потоком протягом багатьох днів струмує людська кров...

Дюнан заходить до церкви. Всюди лежать поранені. Одні тихо стогнуть, інші кричать від болю. У Дюнана немає жодних медичних знань. Він намагається промити рани, накласти, як уміє, пов'язки і зручніше влаштувати поранених, що лежать вповалку на голій підлозі. Нещасних мучить спрага. Дюнан поспішає до фонтану і приносить їм води. Він вислуховує останні бажання вмираючих, намагається втішити їх на порозі смерті. Він просить кількох місцевих жінок допомогти йому. Спочатку вони бояться доглядати за пораненими французами: раптом повернуться австрійці і суворо покарають за допомогу солдатам ворога. Але Дюнану вдається переконати їх у тому, що перед обличчям страждань усі рівні і зараз ніщо інше не має значення. Незабаром вони починають повторювати слідом за ним: "Tutti Fratelli" ("Всі ми брати").

Але разом зі співчуттям у серці Дюнана зростає й інше почуття: обурення. На вустах усіх цих поранених, від яких він не відходить ні на крок, ні вдень, ні вночі, одні й ті самі гіркі слова: "Що ж це відбувається, пане? Ми чесно билися, а тепер... Тепер нас кинули напризволяще".

Саме це і вражає Дюнана найбільше: ці люди кинуті! Лише кілька возів, запряжених мулами, послані на поле бою. Вони можуть забрати дуже небагатьох поранених. З настанням темряви на полі бою з'являються мародери і без найменшого сорому зривають з нещасних одяг. Цим солдатам судилося померти від виснаження і спраги. Тим, кому вдалося - власними силами або за допомогою жалісливих товаришів - дістатися до довколишнього містечка, де вони сподівалися отримати допомогу, пощастило не набагато більше. Дюнан може заявити про це з повним правом. У Кастильоне на 9 тис. поранених - лише 6 французьких військових лікарів. І це не якась випадковість: до свого жаху Дюнан дізнається, що так буває завжди. Причина цієї жахливої невідповідності в тому, що санітарна служба армії настільки нечисленна, що навряд чи можна серйозно говорити про її існування... Солдат, який втратив здатність битися, нікому вже більше не потрібен".

Повернувшись до Женеви (Швейцарія), Анрі Дюнан пише 1862 року книжку "Спогад про битву при Сольферіно", у якій ставить собі запитання: чому не можна створити в мирний час товариства, які б під час війни надавали або організовували б допомогу пораненим і догляд за ними? Книгу прочитав і 36-річний Гюстав Муаньє, голова Товариства заохочення громадського блага, що здобуло загальну повагу. Муаньє і Дюнан домоглися того, що в лютому 1863-го було створено комітет. До нього увійшли генерал Дюфур, Гюстав Муаньє - людина, яка згодом стане президентом Комітету і впродовж півстоліття правитиме ним залізною рукою, Анрі Дюнан - секретар, д-р Лун Аппіа, пристрасно захоплений військовою хірургією, і д-р Теодор Монуар. Вони вважають, що всі країни повинні створювати такі товариства, які мали б у своєму розпорядженні ще в мирний час "рятувальників-добровольців", підготовкою яких зайнялися б самі ці товариства, а також склади медичних матеріалів, ноші, корпію. Щойно спалахне війна, ці товариства зможуть негайно ж вирушити на поля битв і надати допомогу нечисленним медичним підрозділам армій своїх країн.

Водночас Дюнан з'ясовує, що в тих випадках, коли військовий лікар опиняється між розташуваннями армій, що воюють, ворожі солдати без найменших вагань відкривають по ньому вогонь. Так уперше виникла ідея домовитися про введення певного розпізнавального знака, який носитимуть лікарі та санітари, його зображуватимуть на санітарних возах, його вивішуватимуть над лазаретами та польовими шпиталями. Тобто емблема відрізнятиме всіх тих, хто, перебуваючи в лавах збройних сил, не бере жодної участі у воєнних діях, а отже, не може бути підданий нападу.

Дюнан особисто розсилає листи всім високопоставленим особам Європи і запрошує їх направити своїх представників на конференцію, місцем якої призначено Женеву, а датою - 26 жовтня 1863 року. У підсумку, у конференції взяли участь 18 представників 14 урядів, які ухвалили документ, що містить такі принципові положення:

"Ст.1. Кожна країна повинна мати комітет, чий обов'язок полягає в тому, щоб, у разі війни і якщо виникне така необхідність, надавати допомогу санітарним службам збройних сил усіма наявними в його розпорядженні засобами.

Ст.5. Під час війни комітети держав, що воюють, надають допомогу збройним силам своєї держави, наскільки дозволяють наявні в них засоби, зокрема, вони організовують добровільний персонал і приводять його в стан готовності, а також за узгодженням з військовою владою завчасно готують приміщення для догляду за пораненими.

Ст.8. Такий персонал у всіх країнах носить однаковий відмітний знак - білу нарукавну пов'язку з червоним хрестом".

Документ би підписаний 29 жовтня 1863-го. Це день народження Червоного Хреста. Менш ніж через два місяці було створено перше Товариство допомоги, його батьківщиною став Вюртемберг. Менш ніж за рік з'явилося 10 нових товариств: у герцогстві Ольденбурзькому, у Бельгії, Пруссії, Данії, Франції, Італії (в Мілані), Мекленбурзі, Іспанії та Гамбурзі.

8 серпня 1864 року в Женеві відбувається ще одна конференція, на яку виносять проєкт конвенції, серед положень якої - для госпіталів і похідних буде ухвалено особливий, для всіх однаковий, прапор, який в усіх випадках має бути встановлений разом із прапором національним; для осіб, які перебувають під захистом нейтралітету, буде допущено використання особливого знака на рукаві, але його видачу буде надано військовому начальству. Прапор і знак на рукаві будуть білі із зображенням червоного хреста.

22 серпня 1864-го ухвалено Женевську конвенцію про поліпшення долі поранених і хворих воїнів під час сухопутної війни. З неї починається все договірне право війни, а також усе гуманітарне право. Саме цей документ лежить в основі Гаазьких і, що ще більш очевидно, Женевських конвенцій. До кінця 1864 року конвенцію ратифікували Франція, Швейцарія, Бельгія, Нідерланди, Італія, Іспанія, Швеція, Норвегія, Данія і Велике герцогство Баден. Бойовим хрещенням новоприйнятої конвенції стала війна, що вибухнула 1866 року, між Пруссією та Австрією.