Луценко Юрій

Юрій Віталійович Луценко – генеральний прокурор України (2016-2019), народний депутат України IV, VI, VII, VIII скликань, двічі міністр внутрішніх справ України (2005-2006; 2007-2010).

Місце народження. Освіта. Уродженець Рівного. У 1989 році закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю інженер електронної техніки. У перерві між навчанням (1984-1986 рр.) відслужив в армії.

Кар'єра. З 1989 по 1996 р. Луценко – інженер-технолог, майстер дільниці, начальник техбюро цеху на заводі ім.60-річчя Жовтня, головний конструктор заводу Газотрон у м. Рівне, заступник голови Рівненської облради, голова комітету економіки Рівненської облдержадміністрації.

1997-1998 рр. - заступник голови Міністерства у справах науки та технологій.

З вересня 1998 по квітень 1999 - помічник прем'єр-міністра України Валерія Пустовойтенка.

Потім Луценко три роки працює помічником-консультантом народного депутата, лідера Соцпартії України Олександра Мороза у секретаріаті Верховної Ради. Секретар політради СПУ у 1996-1998 роках. Був народним депутатом України від Соцпартії у парламенті IV скликання.

З кінця 1990-х і аж до перемоги Віктора Ющенка на виборах президента 2004-го Луценко виступав активним борцем із режимом Леоніда Кучми. У 2001 році був одним із керівників гучної акції протесту "Україна без Кучми", що супроводжувалася серйозними сутичками маніфестантів із правоохоронцями. Восени 2004-го був серед безпосередніх організаторів та керівників акції громадянської непокори в Києві, часто виступав перед людьми на Майдані. На хвилі Помаранчевої революції 4 лютого 2005 року прийшов на посаду голови МВС. Луценко став першим в історії України громадським керівником цього силового відомства. Обіймав посаду в трьох урядах поспіль - Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова та Віктора Януковича.

1 грудня 2006 року був звільнений з посади міністра внутрішніх справ. Його змінив колишній однопартієць, член антикризової коаліції Василь Цушко.

Після відставки Луценко оголосив про створення опозиційного громадського руху Народна самооборона, до якого приєдналися колишні нашоукраїнці Микола Катеринчук та Давид Жванія, радник президента Тарас Стецьків. А слідом за цим пішли організований Генпрокуратурою обшук у квартирі опозиціонера і взяття з нього підписки про невиїзд за підозрою у протизаконній, необґрунтованій роздачі нагородних пістолетів. 

Склавши портфель міністра, Луценко заявив про необхідність провести позачергові парламентські вибори і, по суті, розпочав виборчу кампанію Народної самооборони. Невипадково підтримав ініціативу президента щодо дострокового розпуску Верховної Ради V скликання. Коли незаплановані вибори стали реальністю, було створено виборчий блок Наша Україна – Народна самооборона (НУНС). Список кандидатів очолив ексглава МВС.

18 грудня 2007-го, невдовзі після створення коаліції між БЮТ та НУНС, призначений головою МВС у другому уряді Тимошенко. 28 січня 2010 року, напередодні другого туру президентських виборів, у якому взяли участь прем'єр Тимошенко та лідер Партії регіонів Янукович, з ініціативи фракції ПР Верховна Рада відправила Луценка у відставку. Тимошенко скликала позачергове засідання Кабміну, на якому Луценка було призначено першим заступником міністра внутрішніх справ із покладанням на нього виконання обов'язків голови МВС. Однак після того, як Окружний адміністративний суд Києва зупинив рішення уряду, Кабмін замінив його на Михайла Клюєва. Звільнений після призначення нового керівництва МВС у березні 2010 р.

27 лютого 2012 року засуджений до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна, з позбавленням права обіймати посади, які пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків на строк до трьох років; крім того, Юрія Луценка позбавлено 1-го рангу державного службовця. Судді київського Печерського райсуду визнали його винним у перевищенні службових повноважень, нецільовому використанні державних грошей, виділенні квартири своєму водієві та зарахуванні йому цивільного стажу як міліцейського. Присудили сплатити державі 643 тис. грн збитків. Для цього конфіскували майно ексурядовця. Описали машину та київську квартиру.

3 липня 2012 року - Європейський суд з прав людини визнав незаконним арешт Луценка, а також визнав його політично вмотивованим.

7 квітня 2013 року на підставі указу президента звільнений від подальшого відбування основного покарання.

20 березня 2014 року Печерський суд міста Києва скасував усі судові рішення щодо Юрія Луценка, визнавши його політичним в'язнем.

17 червня 2014 р. указом глави держави призначений позаштатним радником президента України Петра Порошенка.

27 серпня 2014 р. на з'їзді партії Солідарність Луценка обрано головою цієї політсили. Того ж дня делегати з'їзду затвердили нову назву партії – Блок Петра Порошенка.

На позачергових виборах восени 2014 року пройшов до парламенту під №2 списку Блоку Петра Порошенка. Очолив фракцію БПП у парламенті.

12 травня 2016 року Верховна Рада підтримала подану президентом постанову про призначення Луценка на посаду генерального прокурора України. Порошенко одразу ж у сесійній залі підписав указ про призначення нового генпрокурора.

29 серпня 2019 року Юрій Луценко подав у відставку з посади генпрокурора. У той же день народні депутати проголосували за поданий президентом проєкт ухвали на звільнення генерального прокурора Юрія Луценка, за проголосували 317 депутатів.

У 2022 році під час повномасштабного російського вторгнення в Україну призваний до ЗСУ. У званні капітана призначений командиром взводу ударних безпілотників (БПЛА).

На початку липня 2023 року Юрій Луценко повідомив, що його звільнено з лав ЗСУ. Причиною цього стало рішення ВЛК щодо подальшої неможливості військової служби через стан здоров'я (інвалідність).

Сім'я. Луценко одружений. Виховує двох синів. Дружина Ірина – екснародний депутат України, член фракції БПП.

04.12.2023р.