Міжнародний день людей з інвалідністю

Міжнародний день людей з інвалідністю – встановлено 3 грудня кожного року Генеральною Асамблеєю ООН у 1992 році на 47-й сесії. Генеральна Асамблея закликала всі держави та міжнародні організації співпрацювати у проведенні цього дня, а також проводити заходи щодо Міжнародного дня людей з інвалідністю з метою інтеграції інвалідів у життя суспільства.

Історія. У 1992 році, наприкінці Десятиліття інвалідів Організації Об'єднаних Націй (1983-1992 рр.), Генеральна Асамблея ООН проголосила 3 грудня Міжнародним днем людей з інвалідністю.

Проведення Міжнародного дня людей з інвалідністю спрямоване на привернення уваги до їхніх проблем, захист їхньої гідності, прав та благополуччя, на привернення уваги суспільства до переваг, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному та культурному житті. Тема кожного Дня виходить із мети, заради якої цей день було проголошено, тобто повне та рівне дотримання прав людини та участь людей з інвалідністю у житті суспільства. Ця мета була поставлена у Всесвітній програмі дій щодо людей з інвалідністю, ухваленої Генеральною Асамблеєю у 1982 році.

У 2007 році Міжнародний день людей з інвалідністю був присвячено проблемі забезпечення гідної зайнятості людей з інвалідністю. Тема Дня 2008 року звучала так: "Конвенція про права людей з інвалідністю: гідність та справедливість для всіх".

Конвенцію про права людей з інвалідністю та Факультативний протокол до неї було прийнято 13 грудня 2006 року в Центральних установах ООН у Нью-Йорку та відкрито для підписання 30 березня 2007 року. Конвенцію підписали 82 сторони за однієї ратифікації, тоді як Факультативний протокол було підписано 44 сторонами. Таким чином, цього дня у підписанні Конвенції взяло участь максимальна кількість сторін за всю історію підписання конвенцій ООН у день їх відкриття для підписання. Це перший всеосяжний договір у галузі прав людини XXI століття і є першою конвенцією про права людини, відкритою для підписання регіональними організаціями інтеграції. Ця Конвенція знаменує собою "зміну парадигми" у тому, що стосується ставлення та підходів до людей з інвалідністю.

Конвенція розроблялася як документ з прав людини, в якому буде чітко сформульовано аспект соціального розвитку. У ньому представлено загальний розподіл людей з інвалідністю за категоріями та знову зазначено, що всі особи з будь-якими формами інвалідності мають користуватися всіма правами людини та основними свободами. У Конвенції роз'яснюється та визначається, яким чином усі категорії прав можуть бути застосовані до людей з інвалідністю. Зазначаються області, які вимагають внесення змін, що дозволяють особам з обмеженими можливостями ефективно здійснювати свої права, та області, у яких їх права порушуються та у яких необхідно зміцнити правозахисні механізми.