Семенуха Віталій

Віталій Іванович Семенуха – український художник, представник станкового живопису, портретист.

Місце народження. Освіта. Народився 8 жовтня 1980 р., у м. Нововолинськ, Волинської області) – український художник, представник станкового живопису, портретист.

Навчався на відділенні обробки металу Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва. Під час навчання почав реалізовувати себе у станковому живописі та відтворював художників-класиків світового рівня.

Творча кар'єра. За 23 роки написав понад 1300 картин. Серед них як мініатюри, так і панно розміром до 3,5 метрів. Полотна Віталія Семенухи нині знаходяться у багатьох галереях світу (Україні, країнах Європи та Австралії), а також є у приватних колекціях.

Віталій Семенуха – один із найбільш успішних українських художників-портретистів. Працює також у різних напрямках: імпресіонізм, експресіонізм, неокласицизм, романтизм, реалізм. Художник завоював широку популярність у Європі створеними як приватними портретами, так і портретами видатних династій сучасності. Крім того, відтворював роботи багатьох знаменитих майстрів, наприклад, К. Моне, Гофмана, Г. Клімта, Е. Муньє, Рембрандта, П. Рубенса, Г. Семірадського, Л. да Вінчі, П. Кота, Д. Каналетто, К. Херпфера, С. Далі.

Сам Семенуха у своїх художніх інтерпретаціях намагається ніби стерти межу між творами найвидатніших художників світу та своїми роботами, підкреслюючи тим самим, що в сучасному світі імітація сюжету та ідей іншого художника означає створення чогось більшого, ніж звичайне повторення. Особливо, якщо сюжет та ідеї іншого митця втілюються у сучасний контекст. Сам В. Семенуха висловлювався наступним чином: «Відтворення, тиражування, імітація та стилізація – це самостійні форми мистецтва. А переписування згодом може перетворитися на одну з форм мистецтва».

У мистецьких колах зустрічається оцінка В. Семенухи як «митця-хамелеона» через його талант втілювати в картинах різні стилі та історичні епохи від бароко до модерну Г. Клімта чи класики П. Рубенса.

Філософія мистецтва. В. Семенуха не просто відтворює роботи інших художників, а використовує їх як коди для транслювання своєї позиції щодо тих чи інших подій в Україні і світі. Саме тому він не дотримується усіх деталей шедевра, який відтворює, а може якісь моменти навмисно пропускати, змушуючи читача вдивлятися у деталі і шукати відмінності.

Так, у 2022 році, з початком війни, він відтворює роботу «Долина сліз» французького художника Гюстава Доре про віру, що тріумфує над болем і смертю. Людство, що страждає, звертається до фігури Христа-Спасителя, який несе свій хрест. Світло, що походить від його тендітного силуету, осяює посушливий гірський пейзаж. З крутих схилів у долину спускаються натовпи: государі і жебраки, діти і старі, чоловіки і жінки. Їхній одяг характерний для жителів древніх міст Близького Сходу – колиски християнства.

У цю роботу Віталій Семенуха вклав одразу дві ідеї. Перша – актуалізація сенсу, вкладеного у картину самим Доре на порозі своєї смерті. А саме ідеї надії та віри у Євангелії від Матвія, що нагадує нам про слова Христа: «Прийдіть до Мене всі трудящі і обтяжені, і Я заспокою вас». Для України, що опинилася у війні, це особливо актуально.

Друга ідея – це посилання на однойменну битву в Долині сліз у 1973 році, в результаті якої Ізраїль зміг героїчно відстояти свою територію, обороняючись від переважаючих сил Сирії. Художник використовує полотно як гімн віри у перемогу України у війні з РФ.

Того ж року майстер створив роботу Бартоломео Мурільйо «Хрещення Ісуса». А пізніше, у 2023 році, – переписав картину «Богоматір» італійського художника Карло Дольчі, майстра епохи бароко, в якій він звертається до емоцій глядача. Оригінал був створений художником у 1655 році.

Працюючи над цією картиною, художник Семенуха знову вкладає у свої роботи гру сенсів. З одного боку, він пише Мадонну для Києва, оберегом якого є образ святої Богоматері Оранти у Софійському соборі в столиці України. А Київ, своєю чергою, є символом багатовікової української історії та сучасної України. Тобто художник знову вкладає у картину ідею про перемогу та стійкість нашої держави.

З іншого боку, багатозначність образу Мадонни є відсиланням до не менш складної історії стародавнього Києва. Адже Карло Дольчи у своїх картинах звертається до більш давніх зображень Богоматері. Зразок для Мадонни зі складеними руками можна знайти в картинах Тіціана, а джерелом натхнення для Тіціана виявилися зображення Мадонни, які були надзвичайно популярними в Іспанії у XVI–XVII століттях. Таким чином, ми спостерігаємо наступність у створенні образів та символів.

Нарешті, використання саме роботи Карло Дольчи, який був улюбленцем батька-засновника Америки Томаса Джефферсона, для відтворення роботи на початку війни – це сигнал про те, що для США незалежність української держави така ж важлива, як свого часу була актуальною незалежність Америки. Тому художник ніби вкладає у картину сенс про надію на те, що США не залишать Україну в цій війні віч-на-віч із підступним ворогом.

15.03.2024 р.