Малинкович Володимир

Володимир Дмитрович Малинкович – публіцист, радник президента Леоніда Кучми, член Партії регіонів. Правозахисник, дисидент, член Української Гельсінської групи.

Місце народження. Освіта. Народився 28 серпня 1940 р. у м. Суми. Навчався на юридичному факультеті Ленінградського держуніверситету. У 1961 році був відрахований за "організацію суспільних заворушень у гуртожитку". Після цього закінчив Київський медичний інститут. Кандидат наук, доктор медицини.

Кар'єра. Учасник правозахисного руху в СРСР 1960-1970-ті рр. У серпні 1968-го, бувши офіцером Радянської Армії, протестував проти радянського вторгнення до Чехословаччини. З 1978 року – член Української Гельсінської групи. У 1980-му під тиском КДБ змушений був емігрувати.

Був старшим редактором, керівником програм "СРСР та національне питання", "Після імперії", "Барометр", провідним політичним оглядачем радіо "Свобода", головним редактором журналу "Форум" (Мюнхен, ФРН). Керував представництвом Української Гельсінської групи в Європі, був співголовою Демократичного об'єднання політемігрантів із СРСР, членом-засновником Міжнародної Гельсінської асоціації.

Наприкінці 1992 року повернувся до Києва. Під час президентської кампанії 1994-го очолював інформаційно-аналітичний центр у команді Леоніда Кучми, потім став радником президента.

Після призначення генерала КДБ та СБУ Володимира Радченка міністром внутрішніх справ України Володимир Малінкович пішов з Адміністрації президента.

До листопада 1997 р. керував Інститутом проблем інтеграції Київського центру політичних досліджень та конфліктології.

Директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень (МІДПІ, Росія).

Був членом Конституційно-демократичної партії, членом політради КДП до листопада 1997 року. Залишив лави партії за власним бажанням.

Згодом увійшов до складу Партії регіонального відродження України (Партія регіонів).

У квітні 2001 року очолив комісію при президенті України — зі сприяння демократизації та розвитку громадянського суспільства при президентові України.

Обіймав посаду секретаря Комісії з підготовки конституційної реформи.

2008 року повернувся жити в Мюнхен.

Наукова діяльність. Співавтор низки законопроєктів: у т.ч. "Закону про мови", Закону про внесення змін до "Закону про вибори народних депутатів України", "Закону про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов та мов меншин".

Коло інтересів: проблеми взаємозалежності гуманітарних та політичних процесів.

Автор трьох книг і більше сотні статей, опублікованих багатьма мовами.

Нагороди. Орден "За мужність" І ступеня (8 листопада 2006 року).

Сім'я. Перша дружина померла у 1997 році. Син від першого шлюбу - Вадим.

Друга дружина та діти від цього шлюбу, Ігор і Марія (журналіст, політолог), мешкають у Мюнхені.

19.06.2024 р.