RU

Партія регіонів

Партія регіонів
Лідер партії: Віктор Янукович
Список партії:

Вибори Верховної Ради 2012 року. Список кандидатів Партії регіонів:

Азаров Микола Янович

Повалій Таїсія Миколаївна

Тігіпко Сергій Леонідович

Клюєв Андрій Петрович

Єфремов Олександр Сергійович

Акімова Ірина Михайлівна

Бойко Володимир Семенович

Колесніков Борис Вікторович

Кожара Леонід Олександрович

10 Рибак Володимир Васильович

11 Табачник Дмитро Володимирович

12 Лавринович Олександр Володимирович

13 Герман Ганна Миколаївна

14 Скубашевський Станіслав Валеріанович

15 Близнюк Анатолій Михайлович

16 Шаров Ігор Федорович

17 Олійник Володимир Миколайович

18 Табачнік Яків Піневич

19 Макеєнко Володимир Володимирович

20 Тедеєв Ельбрус Сосланович

21 Чечетов Михайло Васильович

22 Янукович Віктор Вікторович

23 Хомутиннік Віталій Юрійович

24 Іванющенко Юрій Володимирович

25 Фабрикант Світлана Самуілівна

26 Воропаєв Юрій Миколайович

27 Шуфрич Нестор Іванович

28 Демидко Володимир Миколайович

29 Гєллєр Євгеній Борисович

30 Мальцев Володимир Олександрович

31 Вечерко Володимир Миколайович

32 Мхітарян Нвєр Мнацаканович

33 Кий Сергій Вікторович

34 Демянко Микола Іванович

35 Дудка Володимир Володимирович

36 Васадзе Таріел Шакрович

37 Хмельницький Василь Іванович

38 Зарубінський Олег Олександрович

39 Мірошниченко Юрій Романович

40 Турманов Віктор Іванович

41 Селіваров Андрій Борисович

42 Мошак Сергій Миколайович

43 Кузьмук Олександр Іванович

44 Єгоров Олександр Миколайович

45 Ващук Катерина Тимофіївна

46 Веревський Андрій Михайлович

47 Бондаренко Олена Анатоліївна

48 Сігал Євген Якович

49 Смітюх Григорій Євдокимович

50 Чертков Юрій Дмитрович

51 Баграєв Микола Георгійович

52 Аркаллаєв Нуруліслам Гаджиєвич

53 Пригодський Антон Вікентійович

54 Васильєв Геннадій Андрійович

55 Шаблатович Олег Миколайович

56 Продивус Володимир Степанович

57 Щербань Артем Володимирович

58 Калюжний Віталій Анатолійович

59 Кінах Анатолій Кирилович

60 Богословська Інна Германівна

61 Мельник Станіслав Анатолійович

62 Малишев Володимир Степанович

63 Мироненко Михайло Іванович

64 Волков Олександр Анатолійович

65 Мельничук Лариса Юріївна

66 Корж Павло Петрович

67 Шатворян Вілен Григорович

68 Прасолов Ігор Миколайович

69 Пінчук Андрій Павлович

70 Коржев Анатолій Леонідович

71 Долженков Олександр Валерійович

72 Стоян Олександр Миколайович

73 Попеску Іван Васильович

74 Гайдош Іштван Ференцович

75 Поляков Василь Леонідович

76 Поляченко Юрій Володимирович

77 Зац Олександр Вікторович

78 Благодир Юрій Анатолійович

79 Мирний Іван Миколайович

80 Козуб Олександр Андрійович

81 Мороко Юрій Миколайович

82 Забарський Владислав Валерійович

83 Колоцей Юрій Олександрович

84 Касянюк Олександр Ростиславович

85 Ковалевська Юлія Сергіївна

86 Смолій Валерій Андрійович

87 Зубанов Володимир Олександрович

88 Плотніков Олексій Віталійович

89 Личук Володимир Іванович

90 Комар Микола Степанович

91 Горбатюк Анатолій Олексійович

92 Романюк Микола Прокопович

93 Глущенко Ігор Миколайович

94 Андрос Сергій Олександрович

95 Потапов Василь Іванович

96 Вітер Сергій Валентинович

97 Вернидубов Іван Васильович

98 Кисельов Василь Олексійович

99 Демчишен Василь Васильович

100 Каракай Юрій Васильович

101 Майборода Сергій Федотович

102 Зварич Ігор Теодорович

103 Заблоцький Віталій Петрович

104 Болдирєв Юрій Олександрович

105 Писарчук Петро Іванович

106 Горошкевич Олександр Сергійович

107 Літвінов Володимир Григорович

108 Цюрко Петро Іванович

109 Степаненко Анатолій Анатолійович

110 Ярощук Володимир Іванович

111 Рева Дмитро Олексійович

112 Самофалов Геннадій Григорович

113 Маньковський Григорій Володимирович

114 Бондик Валерій Анатолійович

115 Сулковський Павло Гнатович

116 Бондаренко Віктор Вікторович

117 Баранов-Мохорт Сергій Миколайович

119 Поліщук Віталій Вікторович

120 Кравцов Олександр Олегович

121 Башкаленко Олександр Костянтинович

122 Зайцева Ірина Георгіївна

123 Богачов Сергій Валентинович

124 Никитюк Олександр Андрійович

125 Закурений Володимир Петрович

126 Матвієнко Павло Дмитрович

127 Гусак Руслан Олегович

129 Бут Віталій Петрович

130 Юрах Віталій Михайлович

131 Мірошник Родіон Валерійович

132 Грещук Ігор Станіславович

133 Дятлов Ігор Сергійович

134 Редько Роман Васильович

135 Візнюк Олександр Дмитрович

136 Момот Іван Михайлович

137 Красько Микола Вікторович

138 Стрельченко Олександр Юрійович

139 Гоч Петро Володимирович

140 Олешко Олена Петрівна

141 Устинов Єгор Олександрович

142 Гаврішко Вадим Дмитрович

143 Черняк Валерій Петрович

144 Стрілець Микола Іванович

145 Горбенко Наталія Арсентіївна

146 Куцак Матвій Іванович

147 Новохатько Леонід Михайлович

148 Казьмін Євген Васильович

149 Савенков Сергій Володимирович

150 Фоменко Олександр Миколайович

151 Темиргалієв Рустам Ільмирович

152 Мовчан Іван Михайлович

153 Боярчук Олександр Миколайович

154 Курилюк Олександр Іванович

155 Павлюк Сергій Михайлович

156 Толстикіна Лариса Валентинівна

157 Ткачов Станіслав Іванович

158 Кулик Андрій Євтухович

159 Черевко Павло Павлович

160 Любім Людмила Сергіївна

161 Дутка Ігор Петрович

162 Кипиченко Леонід Михайлович

163 Бахарєв Костянтин Михайлович

164 Літвінов Вячеслав Семенович

165 Гриньків Ігор Михайлович

166 Лівік Олександр Петрович

167 Пархоменко Валерій Олексійович

168 Кулаков Володимир Ілліч

169 Чуприна Олександр Петрович

170 Будник Олександр Анатолійович

171 Гутков Євген Жаннович

172 Бернадська Лілія Віталіївна

173 Ліпкан Анатолій Васильович

174 Мельник Анатолій Іванович

175 Лунін Сергій Сергійович

176 Рожок Володимир Іванович

177 Дойников Юрій Васильович

178 Ковітіді Ольга Федорівна

179 Іоффе Григорій Адольфович

180 Гринчук Станіслав Олександрович

181 Мельник Андрій Андрійович

182 Стародуб Наталія Вікторівна

183 Репухов Борис Володимирович

184 Федай Андрій Олександрович

185 Масло Надія Анатоліївна

186 Гула Раїса Миколаївна

187 Бондаренко Олена Василівна

188 Грачов Сергій Володимирович

189 Бродович Володимир Франкович

190 Подашевська Тетяна Леонтіївна

191 Корецький Микола Іванович

192 Хунов Юрій Айдамирович

193 Гориславський Сергій Орестович

194 Харлан Ольга Геннадіївна

195 Майборода Олег Олександрович

196 Деркач Оксана Антонівна

197 Левицька Світлана Олексіївна

198 Слизький Сергій Миколайович

199 Свідерська Ольга Сергіївна

200 Тристан Ірина Миколаївна

201 Очеретянко Віктор Іванович

202 Губенко Інна Яківна

203 Нікітін Василь Олексійович

204 Воробйов Юрій Ігорович

205 Рубанов Федір Федорович

206 Черевков Микола Вікторович

207 Васильєв Олександр Модестович

208 Семічастна Олена Борисівна

209 Стратієвський Анатолій Васильович

210 Сергєєв Вячеслав Сергійович

211 Карцев Віктор Вікторович

212 Гаманілов Ігор Анатолійович

213 Самсонов Олександр Анатолійович

214 Пидорич Руслан Олександрович

215 Кюрчев Володимир Миколайович

216 Горовой Сергій Веніамінович

217 Ткаченко Валентина Григоріївна

218 Гудзенко Олександр Павлович

219 Карташова Наталія Павлівна

220 Луговін Олександр Євгенійович

221 Івойлова Алла Антонівна

222 Шаньшин Євген Геннадійович

223 Монастирський Володимир Миколайович

224 Кришталь Микола Андрійович

225 Давидов Георгій Віталійович

Партія регіонів - заборонена в Україні проросійська політична партія, створена 26 жовтня 1997 року як Партія регіонального відродження України.

21 лютого 2023 року Восьмий апеляційний адміністративний суд у Львові задовольнив позов СБУ та Міністерства юстиції й заборонив партію.

Історія. Попередницею Партії регіонів була Партія регіонального відродження України (ПРВУ), створена незадовго до парламентських виборів 1998 року. Головою партії був обраний мер Донецька Володимир Рибак. Результатом "регіоналів" у багатомандатному окрузі стало 0,9% виборчих голосів. Не отримала ПРВУ помітного результату і в мажоритарних округах.

ІІ з'їзд партії відбувся 1999 року. Головою ПРВУ, її політради та політвиконкому терміном на три роки делегати знову обрали Володимира Рибака. Серед головних результатів роботи з'їзду – ухвалення програми партії та рішення про участь "регіоналів" у президентських виборах-1999 за допомогою підтримки кандидатури Леоніда Кучми. З'їзд рекомендував чинному президенту включити до передвиборчої програми обіцянки активно сприяти відродженню регіонів України та змінити статус російської мови.

У липні 2000-го лідери п'яти політичних структур – ПРВУ, Партії солідарності України, Партії Праці, Всеукраїнської партії пенсіонерів та Партії. За гарну Україну вирішили об'єднати свої партії в єдину силу. У жовтні цього ж року нове політичне об'єднання отримало назву Партія регіонального відродження Трудова солідарність України. Очолив її тріумвірат співголов – Володимир Рибак, Валентин Ландік та Петро Порошенко. До президії партії увійшли Микола Азаров, Юхим Звягільський, Леонід Черновецький.

У березні 2001 року на позачерговому з'їзді партія змінила назву на – Партія регіонів, а також обрала нового лідера – ним став голова Державної податкової адміністрації України Микола Азаров. Створення ПР деякі аналітики вважали альянсом політика та бізнесмена Петра Порошенка та донецької фінансово-промислової групи, вплив якої під час політичної кризи в Україні 2000-2001 років різко зріс. Головою партії Порошенко так і не став. Натомість невдовзі у Верховній Раді з'явилася фракція Регіони України, яка увійшла до парламентської більшості.

У листопаді 2001-го лідери Партії регіонів, Аграрної партії України, Партії промисловців та підприємців України, Народно-демократичної партії та Трудової України оголосили про спільну участь у парламентських виборах-2002 у форматі блоку демократичних сил За Єдину Україну! Очолив його тодішній глава Адміністрації президента Володимир Литвин. Щоб уникнути звинувачень у використанні на виборах адмінресурсу, Микола Азаров вирішив на час виборчої кампанії призупинити своє членство в партії, і її новим керівником став Володимир Семиноженко. А у грудні 2001 року Петро Порошенко з однодумцями залишив лави "регіоналів" і увійшов до виборчого блоку Віктора Ющенка Наша Україна.

На виборах-2002 блок За Єдину Україну! набрав 11,8% голосів виборців. У новообраній Верховній Раді Партію регіонів представляли депутатська фракція Регіони України (глава - Раїса Богатирьова) та депутатська група Європейський вибір (керівник - Володимир Пєхота). У листопаді 2002-го ці формування висунули у кандидати на посаду прем’єр-міністра України голову Донецької облдержадміністрації, члена ПР Віктора Януковича.

19 квітня 2003 року з'їзд ПР обрав прем'єр-міністра Віктора Януковича головою партії. А у липні 2004-го у Запоріжжі делегати VI з'їзду висунули його кандидатом на пост президента України. У провладних українських ЗМІ Віктору Януковичу старанно створювали образ сильного, стабільного політика та міцного господарника, наступника Леоніда Кучми. Однак імідж провладного кандидата псували відомості про його кримінальне минуле, а також скандальний випадок в Івано-Франківську, де під час зустрічі з виборцями Віктор Янукович упав на землю від удару курячим яйцем, що запустили в нього.

У першому турі президентських виборів Віктор Янукович набрав 39,3% голосів, опозиціонер Віктор Ющенко – 39,9%. У другому турі, згідно з офіційними даними, з перевагою понад три відсотки голосів (49,46% проти 46,61%) переможцем вийшов глава уряду. Масові фальсифікації результатів виборів спровокували масові акції протесту, які вилилися в помаранчеву революцію. Паралельно із вуличними виступами команда Віктора Ющенка оскаржила офіційні дані Центрвиборчкому у Верховному Суді. Політичне протистояння закінчилося повторним голосуванням, у якому виграв Віктор Ющенко (взяв 52% голосів, Віктору Януковичу дісталося 44,2%).

Втім, уже незабаром "регіонали" зуміли мобілізуватися і змінити імідж переможців, які програли на лавровий вінок: результат ПР на парламентських виборах 2006-го був найкращим - 186 мандатів із 450 можливих.

У липні 2006 року парламентська фракція Партії регіонів сформувала так звану антикризову коаліцію з фракціями СПУ та КПУ. Цьому передувала підтримка "регіоналами" кандидатури Олександра Мороза (лідера Соцпартії) на посаду спікера парламенту, завдяки чому він вийшов із домовленостей щодо створення "помаранчевої коаліції" з фракціями блоку Наша Україна та БЮТ. Прем'єром від антикризової коаліції став Віктор Янукович. Більшість постів в уряді дісталося "регіоналам".

23 березня 2007-го антикризова коаліція вирішила перейменуватися в коаліцію національної єдності та заявила про свою відкритість для решти нардепів. Однак це спричинило незворотні наслідки: після масового переходу депутатів з опозиційних фракцій до нової коаліції президент Віктор Ющенко ініціював розпуск Верховної Ради V скликання та дострокові парламентські вибори.

На своєму X з'їзді 4 серпня 2007 року Партія регіонів затвердила виборчий список, який не включила більшість депутатів-"перебіжчиків" з опозиційних фракцій, або надала їм "непрохідні" місця. За підсумками виборів Партія регіонів отримала 175 мандатів і опинилася в опозиції.

7 лютого 2010 року в результаті чергових президентських виборів лідер ПР Віктор Янукович став главою держави. Регіонали разом створили коаліцію з Блоком Литвина, КПУ та окремими народними депутатами створили коаліцію під назвою Стабільність та реформи. 23 березня 2010 р. під час другого етапу XII з'їзду Партії регіонів Віктора Януковича було обрано почесним головою партії, а на посаду голови повернувся Микола Азаров.

У серпні 2011 року Сильна Україна та Народна партія заявили про прагнення злитися з Партією регіонів. Об'єднання Народної партії та Партії регіонів не виправдалося. Сильна Україна та Партія регіонів об'єдналися 17 березня 2012-го, Сергій Тігіпко одноголосно обраний заступником голови Партії регіонів та членом політради того ж дня.

У жовтні 2012 року на парламентських виборах партія отримала 72 місця та 30% голосів за партійними списками пропорційного представництва та ще 115 у мажоритарних округах (загалом 187 місць або 41,56% із 450 місць в українському парламенті). Порівняно з попередніми виборами партія втратила підтримку близько 2 млн. виборців.

Євромайдан. Діяльність Партії регіонів при владі та її лідера - Віктора Януковича на посту президента викликала хвилю масових протестів, які почалися 21 листопада 2013 року і отримали назву Євромайдан. Безпосереднім поштовхом стала відмова Януковича від підписання Угоди про Асоціацію України та Євросоюзу, що було заплановано на 27 листопада у Вільнюсі, проте масового характеру акції протесту набули після силового розгону Майдану 30 листопада , що здійснюється силовиками.

Апогеєм протистояння стали бої 18-20 лютого 2014 року, в ході яких за інформацією МОЗ України загинули 82 особи (71 демонстрант та 11 правоохоронців), постраждали 622 особи. Лише 20 лютого, після загибелі десятків людей, низка депутатів із фракції Партії регіонів оголосили про перехід на бік народу, прийшли на засідання Верховної Ради, на якому 236 голосами (у тому числі 35 - від фракції Партії регіонів) було ухвалено рішення про зупинення антитерористичної операції проти євромайданівців, що припинило кровопролиття. Пізніше у заяві від 23 лютого у своєму зверненні до співвітчизників парламентська фракція Партії регіонів поклала відповідальність за кровопролиття та кризу в країні на президента Януковича та його оточення.

Після подій Євромайдану члени Партії регіонів почали залишати свою партію. Першою вийшла з партії (а також із парламентської фракції) Інна Богословська ще 30 листопада 2013 року, закликавши Януковича піти у відставку. 

8 березня Віктор Янукович у зверненні до з’їзду Партії регіонів попросив зняти з нього повноваження почесного голови та виключити його з партії.

29 березня під час другого етапу XIV з'їзду Партії регіонів було внесено зміни до статуту організації, ліквідували посаду почесного лідера партії, голови партії, першого заступника та всіх заступників голови партії. У період між з'їздами керувати партією стануть політрада та президія політради, в яких обрали новий склад. До президії увійшли: Олександр Вілкул, Володимир Рибак, Михайло Добкін, Олександр Єфремов, Борис Колесніков, Вадим Новинський, Микола Левченко, Олександр Ледида. З'їзд виключив із Партії регіонів Віктора Януковича, Миколу Азарова, Олександра Клименка, Сергія Арбузова, Валерія Коновалюка та Андрія Шишацького.

У період із січня по травень 2014 року фракцію залишили 106 депутатів. Загалом із партії до червня 2014 року вийшло близько 1 млн осіб.

На президентських виборах 25 травня 2014 року кандидат Партії регіонів Михайло Добкін посів шосте місце, набравши 3,03% голосів.

Під час Революції гідності 2014 року, кульмінацією якої стало усунення тодішнього президента Віктора Януковича від влади, Партія регіонів втратила значну частину свого політичного впливу і до кінця 2014 року фактично припинила свою діяльність. У 2014 році партія зробила частковий ребрендинг, змінивши назву на Опозиційний блок, але зареєструвавши її як офіційно нову політичну партію. У нову партію Опозиційний блок перейшла більшість колишніх народних депутатів Партії регіонів.

Ідеологія. Ідеологічно ПР є досить суперечливою структурою: спираючись на малозабезпечений електорат східних та південних областей України, що ностальгує за Радянським Союзом і тяжіє до братства з Росією, вона об'єднує представників великого капіталу, деякі з яких прагнуть вийти на західні фондові ринки. Очевидно, тому Партія регіонів і робить безладні метання між Росією та Заходом. З одного боку, Микола Азаров є головним лобістом вступу України до Єдиного економічного простору, аргументуючи користь від цього короткостроковими фінансовими благами. З іншого боку, Віктор Янукович уже встиг вжитися в образ прогресивного політика, який декларує європейські устремління країни.

Ще одним "маркером" програми Партії регіонів є її занепокоєння статусом російської мови, яка після завершення чергової виборчої кампанії відступає на другий план. За весь час перебування у парламенті "регіонали" не реалізували свої "мовні" обіцянки.

Економічна доктрина ПР є ліберальною, ринковою, що зближує її з Україною. Водночас вважається, що основні її виборці – пенсіонери, бюджетники та прості наймані працівники, але аж ніяк не представники малого та середнього бізнесу.

Біографія лідера. Лідер Партії регіонів Віктор Янукович народився в Єнакієвому Донецької області у родині робітника. Має у своїй біографії дві судимості - за грабіж (1967 року) і завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості (1970 року). Офіційно вважається, що судимості давно знято, хоча сам Віктор Янукович у своїй автобіографії, написаній перед першим призначенням на посаду прем'єр-міністра, згадав про них. Освіта вища. Закінчив Донецький політехнічний інститут (за спеціальністю "інженер-механік") та Українську академію зовнішньої торгівлі. Магістр міжнародного права, доктор економічних наук і професор (це наукове звання у своїй автобіографії на президентських виборах-2004 прем'єр написав через дві літери "ф", що спричинило поток глузування на його адресу).

Двічі поспіль брав участь у президентських виборах. 2004 програв (у повторному другому турі): Ющенко – 51,99%, Янукович – 44,20%, у 2010 році переміг: Янукович – 48,95%, Тимошенко – 45,47%.

22 лютого 2014 року Верховна Рада ухвалила постанову "Про самоусунення президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів президента України" на 25 травня 2014 р. Наступного дня постановою парламенту обов'язки президента були покладені на голову ВР Олександра Турчинова. Втім, сам Віктор Янукович певний час після рішення вважав себе чинним главою держави.

24 лютого 2014 року виконуючий обов'язки міністра внутрішніх справ України Арсен Аваков заявив, що Януковича та низку інших посадових осіб України оголошено в розшук у рамках кримінальної справи щодо масових вбивств мирних громадян.

24 січня 2019 року визнаний винним у державній зраді, пособництві у веденні агресивної війни, за що зараз засуджений на 13 років позбавлення волі.

06.10.2023 р.

Свята сьогодні
Сьогодні 13 Квітня 2024г (Сб):