Литвин Володимир

Володимир Михайлович Литвин – голова Верховної Ради (2008-2012; 2002-2006), голова Адміністрації президента (1999-2002), доктор історичних наук, професор, дійсний член Національної академії наук. Глава Народної партії (з 2004). Герой України (2004).

Місце народження. Освіта. Народився у селі Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області у сім'ї селян. У 1978-му закінчив Київський університет ім. Шевченка, історичний факультет.

Кар'єра. Після закінчення вишу до 1986 року працював там же – помічником ректора, старшим викладачем, доцентом істфаку. Потім ще три роки – начальником управління Міністерства вищої та середньої спеціалізованої освіти УРСР. Три останні роки перед розвалом СРСР – лектором, консультантом, помічником секретаря ЦК КПУ. Потім знову на кілька років повертається до університетських педагогів.

Кар'єра у владі та політиці пострадянської України для Литвина розпочалася у серпні 1994-го з посади помічника президента Леоніда Кучми. Вже за рік він стає заступником глави Адміністрації президента. У вересні 1996 року – першим помічником Кучми, керівником групи помічників та референтів глави держави. А у листопаді 1999-го – керівником Адміністрації президента. На цій посаді він заробляє неофіційне прізвисько "сірого кардинала Кучми".

На парламентських виборах 2002 року Литвину довіряють керувати провладним передвиборчим політичним проєктом За єдину Україну!, одразу журналістами прозваним "За їжу". Попри потужну фінансову підтримку та залучений адміністративний ресурс, цей блок політичних партій у багатомандатному окрузі посідає лише третє місце з шести можливих, отримавши рівно вдвічі менше депутатських мандатів, ніж його основний конкурент Наша Україна (35 проти 70). Проте загалом у складі нового парламенту (за участю депутатів-мажоритарників) вистачило голосів для створення пропрезидентської більшості та обрання Литвина головою Верховної Ради.

2006-й політичний рік виявився для Литвина провальним. Він та його Народний блок Литвина МИ, список якого був сформований переважно з членів очолюваної ним Народної партії, на парламентських виборах не зміг подолати 3-відсотковий прохідний бар'єр (набрав лише 2,44%). 

Після поразки на виборах-2006 Литвин заявив, що обов'язково балотуватиметься в президенти у 2009 році, а перш займеться зміцненням Народної партії, яку він очолює. На дострокових парламентських виборах-2007 очолив політсилу імені самого себе – Блок Литвина, який зумів подолати 3-відсотковий прохідний бар'єр та взяти 20 депутатських мандатів. У Верховній Раді спочатку запевняв, що в коаліцію з блоком Наша Україна – Народна самооборона та Блоком Юлії Тимошенко фракція Литвина вступати не буде. Однак пізніше увійшов до складу цієї коаліції та обійняв посаду голови парламенту.

У квітні 2008-го президент Віктор Ющенко звільнив з посади ректора Національного університету ім. Т.Шевченка Віктора Скопенка. В.о. ректора глава призначив Литвина, який, попри роботу в парламенті, вважався завкафедри новітньої історії (їм він працював після виборів-2006). Литвин заявив про готовність організувати вибори нового ректора, у яких сам брати участь не збирався.

У 2010 році Литвин балотувався на пост президента. За підсумками виборів він посів 7 місце з 2,35% підтримки виборців.

З грудня 2012 року по листопад 2014 року - народний депутат України VII скликання, до парламенту пройшов висуванцем Народної партії по одномандатному виборчому округу №65 у Житомирській області. Очолив комітет ВР з питань національної безпеки та оборони. 

16 січня 2014 року голосував за "диктаторські закони" - пакет антидемократичних законів, які суттєво обмежували права громадян та свободу слова.

Восени 2014 року на позачергових виборах пройшов самовисуванцем до Верховної Ради. Входив до складу депутатської групи Воля народу. 20 жовтня 2017 року Володимир Литвин у залі засідань Верховної Ради оголосив про вихід із депутатської групи Воля народу.

Брав участь у дострокових парламентських виборах 2019 року як самовисуванець у мажоритарному окрузі № 65 (Житомирська область). За підсумками голосування програв журналісту телеканалу Espreso Дмитру Костюку з партії Слуга народу.

Навесні 2021 року Литвин балотувався у ректори Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 17 березня Литвин не зміг пройти до другого туру виборів ректора. Зайняв лише четверте місце зі 165 голосами (3,99% від загальної кількості тих, хто голосував).

Наукова діяльність. Литвин - автор кількох сотень наукових праць та публікацій. Серед них - перша концепція розвитку незалежної України, яку 1995 року він захистив як докторську дисертацію, "Історія України" у трьох томах та багато інших. У 1997 році історик та політик Литвин став членом-кореспондентом Національної Академії наук України, пізніше – академіком правових наук України, академіком та віцепрезидентом НАН України.

Сім'я. Дружина Литвина – Тетяна Костянтинівна – економіст. У подружжя двоє дітей - дочка Олена (1982 р.н.) та син Іван (1989 р.н.).

Брати: Микола Литвин (1961 р.н.) – ексглава Державної прикордонної служби України; Петро Литвин (1967 р.н.) – екскомандувач військами Південного оперативного командування Сухопутних військ Збройних сил України, генерал-лейтенант.

Хобі. Литвин захоплюється футболом, рибалкою, кінним спортом. Любить історичну літературу, зокрема мемуари відомих людей.

14.03.2024 р.